Хто ж із нас хотів би втратити найбільший скарб свого життя? Напевно ніхто. Ми просто обираємо те, що більш легкодоступне. Вічні (духовні) речі важче доступні, але “щось за щось” – вибираючи те, що важче, ми отримуємо те, що має більшу вартість, непроминальне. Тільки те, що не проминає, гідне людини, бо й людина не проминає. Відкриймо очі на найбільший скарб, яким є поєднання (сопричастя) з Богом. Поки ми не бачимо цього скарбу, наші очі залишаються хворими і світло, яке в нас перебуває, є темрявою.
